Чорт (x/1.)

Майор зайшов у кімнату і щось сказав, що саме я не пам’ятаю, але мені вже тоді стало зрозуміло: потрібно йти. Швидко встав із ліжка, одягнувся і ми вийшли. «Ліфт не працює». Спускалися сходами. «Шо там?» — питав я. Грішка: потім побачиш! Через кілька хвилин ми стояли на вулиці під гуртожитком. Аля стояла біля входу і курила.
— Що?
— Там!
Чорт лежав під кущем.
— Я не знаю, як воно… просто…
Я зробив кілька кроків в сторону, аби угледіти його лице.
Він був мертвий.
— Ти вбила його!
— Я не знаю як це вийшло.
Чортом, ми називали одного хлопця, який часто вшивався біля універу. Його можна було побачити скрізь, але тільки не на парах.
— Б*я! І що тепер?
Аля видушила з себе: Я НЕ ЗНАЮ.
Майор поглянув на мене, потім на Алю.
— Це ж пі**єц. Його потрібно никати.
Я штовхнув Чорта ногою. На його обличчі кров.
До Грішки:
— Чувак, я пас. Я не буду в цьому приймати участь…
Майор:
— Просто вивеземо його і все…
— Чувак, куди?
— В ліс! – це Аля.
Я закурив.

Тільки цього ще не хватало, бл**ь, вивозити трупак в ліс. «А там що? Закопаємо!?» — пальнув я. Від цього ставало, якось не по-собі. Аля кивнува головою. ПРОСТО АХ**ТЬ – лише це крутилось в голові.
— То ти як? З нами… — очі майора мали химерний відблиск.
— Машина?
Аля:
— Стас має підїхати.
— То дзвони до нього… хай рухається.
Почувши це Гріша усміхнувся.
Він з нами – подумав Майор.
Аля дістала телефон з кишені. Пальці зарухались на клавіатурі. Екран телефона освітлював обличчя дівчини. Їй всього дев’ятнадцять. Світловолоса бєстія приклала трубку до вуха. Чулись гудки, які через мить змінились якось блатняковою музикою. «АЛЛО» — в динаміку.
— Стас ти де? – спокійно мовила Аля.
— Їду!
— Скоро будеш?
— Хвилин п’ять ще. Жди.
Гудки.
Аля опустила телефон. Кинула, по капцем, погляд на мене, потім на Грішку.
— Чекаємо!
— Так скажи шо тут було?
— Я… не знаю… — пауза. Аля зробила останню затяжку і викинула бичок в сторону.
— Як не знаєш? Це як? Йопт, а я тоді до чого…
— Потім скажу…

Була зима.
Сніг сипав з неба замітаючи криваві сліди.
Жигуль вискочив на шосе.
Чорт в багажнику.
Стас, худорлявий, років тридцяти, хлопець, крутив баранку і, якось так блаженно, натискав на педаль газу. Мовчали. Мабуть, кожен обдумував данну ситуацію. Мєнти по-любасу будуть шмати. Це стопудово. Хтось таки розколеться. Тим паче свідки… вікна з гуртожитку виходили якраз на те місце де лежав труп. Хтось таки бачив. Тривожні думки роїлися в моїй голові. Ні! Потрібно робити все чисто. В ліс? – не годиться. Сліди буде видно. Тоді куди?
Аля ввесь час дивилась у вікно. По ту сторону салону мелькали силуети голих дерев, де-не-де притрушених снігом.
Я оглянув усіх сидячих в салоні.

Аля просто вистрелила в нього. Так і сказала: Пальнула! У неї пістолет є. Вона його просто вихватила і стрельнула. “Він за**бував мене!” — саме через це.
— Я навіть не думала, що так станеться. Він шаріками стріляє, резіновими пульками, а тут… так получилось. В око попала. Стріляла з близької відстані. І от! Бл**ь… Впав, як мішок з гівном…
Знайшла цяцьку.
— Я до нього, а він… ще кілька раз смиканувся, ну так, конвульсійно. І всьо…
Тепер маємо подарок в багажнику.
СУЧКА.

— Холодно. Зима. Не закопаємо… — прозрів Майор.
А я вже давно про це думав.
— Що тепер?
Аля не думаючи:
— Викинемо десь…
— Так просто…
— А шо?
— Ну да! — це я — А х**і там, його ж бистро знайдуть. А потім? Менти, привіт тюрма! Нє! Я не хочу сидіти в чотирьох стінах.
Стас вдарив по тормозах. Автомобіль різко зупинився.
— Йопт, шо ти робиш? — Майора аж підкинуло.
— Викидай його! — гаркнув Стас — Внатурі, копати я не буду, тим паче мороз. Витягуй Чорта з багажника.
Мить мовчання, перервали щолчки дверей. Ми повиходили з теплого салону. Вулиця привітала нас холодом.
— Витягай! — Стас відкрив багажник.
Я із Грішкою дістали Чорта.
Аля стояла в стороні спостерігала.
— В кущі його.
Ми вже давно з'їхали з траси.
Ніч накривала все темрявою.
Авто стояло без світла.
Ми понесли труп в сторону чагарника. “Сюди давай” — “Сюди” — “Ще трохи”.
— Бл**ь, диви, там ДОТ!
— Де?
— Он в полі, трохи лівіше…
Я повів поглядом в сторону куди вказував Майор.
— О'кєй! Туди його…
— Угу!
Сніг під ногами рипів.
Кх-х-х.
Кх-х-х.
Ми прискорили хід. “Ще трохи”. ДОТ потрапляв в поле зору усією своєю сірою масою. “До нього метрів сто-двісті”.

Ми закинули Чорта в середину через щілину в боковій панелі. ДОТ. Пережиток радянської епохи. Їх ще називали ТОЧКАми. Я, навіть, не знаю, як вони, що і до чого… “Якийсь воєнний об'єкт — говорили в дитинстві батько з дідом — Ракєтні установки, чи щось типу того”. Х*й просциш, що то таке, але зараз воно як-не-як згодилося нам. “Його (трупак) знайдуть, по-любому знайдуть, питання тільки: коли?”
Назад повертались мовчки. Так же сіли в машину.
Я і Майор закурили стрільнувши сігарєтку в Альки.
Стас: ПОЇХАЛИ!
ПОЇХАЛИ, він завів свою тачку, і, через кілька хвилин ми вже вискочили на шосе. Мотор гримів. Пічка давала тепло в салон. Радіо — повільна музичка, РЕТРОFM. Тихий неспокій, роївся навколо нас димом цигарок. ДОТ залишався позаду. Через годину будемо в місті.
 
ВПЕРШЕ ОПУБЛІКОВАНО screenplay.com.ua

2 коментарі

Святослав Вишинський
Публікація постів з нецензурною лексикою заборонена Правилами мережі «ВКурсі» — читайте їх, коли реєструєтесь. Невідповідні слова частково розмічено «зірочками» — рекомендуємо надалі використовувати їх. При повторній публікації дописів з нецензурними словами модератори видалятимуть пости повністю.
Валерій Пузік
То, можливо, цей видаліть…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте