Незабутнє

Блоґ: Валерій Пузік

А шлях
Вже пройдено давно.
Ти, озираючись, не бачиш
Й не чуєш
Їх
Тих слів дитячих.
Життя пройшло
І ти згадала
Весну свою, як марнувала.
Закривши очі уявляєш
Усе, що пам’ять зберегла.
Пройшли роки
І біль не гасне,
А серце оповите в муки
Шукає відблисок в очах…
Повз тебе бігають онуки
І просяться тобі на руки –
Ти усміхаєшся і плачеш –
Їх обіймаєш.
Життя прожито, —
Свою дорогу ти пройшла,
Але не так як ти хотіла
Життя своє ти прожила…
І, що тепер? Забути юність!
Весна уже не так цвіте…
Ти, озираючись, не бачиш
Й у серці втрати відчуваєш,
В ночі не спиш –
Лиш плачеш…
Плачеш.