Форум видавців. Львів, Захар Прілєпін і Беломорканал

День народження літклубу МАРУСЯ.
Червоні доріжки. Дівчата у вечірніх сукнях. Іменний салют на фоні ратуші. Ольга Сумська, як ведуча вечора. [Так це воно!!!] МАРУСІ — три роки...
— Сьодня в етат урачістай вєчар, хатєл бі паздравіть Марусю с дньом ражденія, єй как бі ісполнілася трі года...
Стретович Діма дивиться на бритоголового чоловіка біля мікрофона, що покурює «Беломорканал». В очах питання. Його озвучила пізніше МАША:
— Ти кто такой?
Дядя падсуєтілся.
— А шо?
МАША:
— Давай, да свіданья...
І лише позаду:
— Так це ж Захар Прилєпін...

ЛЬВІВ
НАТ. ВУЛИЦЯ. ВЕЧІР.
— Я Захар Прілєпін! — усміхається лисий хлопець із сережкою у вусі. Обличчя дівчини, що перед тим запитала де буде лекція письменника, топиться в милій усмішці. Хлопець продовжує: — а що не похож...
— Как-то не очень.
— Может афффтограффф дать?
— Да нет, не надо.
Нас не пускають в зал. Охорона говорить, що організаторів ще немає. “Коли будуть пустимо” — сорокарічний чоловік в чорному стоїть біля входу.
“А куди іти?”
“Туди!” — він показує в сторону кованки [КАКБЕ ворота], велика колодка висить не багатОбіцяюче.

ІНТ. МУЗЕЙ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ. ТРАПЕЗНА.(через десять хвилин)
Вони увійшли в зал із запізненням. Попереду Захар Прилєпін, за ним дві жінки і чоловік. Сміялися. В лівій руці Захара — Сталін. Така невеличка мідна штука, чи то відтиск на жестянці, чи щось інше — не важливо. Спочатку поклав на стіл, але [вже] через кілька хвилин забрав. Пряме посилання на “Письмо Сталину”, яке написав письменник влітку цього року.


Росіяни пили ЛЬВІВСЬКУ горілку прямо на лекції, яка повільно переходила в русло політичної дискусії.
Путін.
Болотна.
Мітинг.
Навальний.
Пусі-райт.
Все спліталося у візерунок, який би я назвав: І ТРОХИ ЛІТЕРаТУРи.


“ЕСЛИ я не займусь политикой, политика займется мной...” — говорить Захар в кінці вже роздратовано.
 
Бонус-трек. ПОРТРЕТ ЗАХАРА — Оля абасрала