Без світла та звуку

Ляжеш на землю і не відчуваєш холоду, а повітря пахне талим снігом та гнилою травою. Здавалося б весна, але ні – це лише початок зими. Дивишся у небо, а там брудні хмари повзуть повільно по сірому тлі; тільки сонце… ніби вперше заглядає в очі. Вітер пронизує шкіру відчуттям присутності Святого Духу. А в середині теплота. Її відчуваєш усім своїм єством. Вона проникає у кінчики пальців даруючи їм дивне і таке тривке блаженство. Торкаєшся руками брудного снігу. Загрібаєш його у долоні і потім відчуваєш, як він розтає.
Брудний не сніг, а люди.

Закриваєш очі. Усміхаєшся. Шепочеш молитву.

А в голові ніяких думок. Взагалі – ніяких. Тільки темрява. І вже не важливо ким ти був у минулому… відкидаєш усе… більше не потрібні люди… не потрібен голос… взагалі не потрібно нічого. Хто ти перед пустотою вічності без світла та звуку?

 
 
Перепост з ye.ua