Наша Муся тієї ночі народила аж вісім крихітних котенят. Коли ми знайшли її, вона жалібно поглянула у наші очі, ніби попросила: “Допоможіть!”
Тоді ти перша угледіла їх – маленьких і вологих.
Вони ще сліпі та, мабуть, не уміють “м’явкати”.
Лише ніздрі жалібно хапались за життя, втягуючи в себе прохолодне повітря ночі.
Ми брали їх крихітні тільця руками. На долоні вони згортались у клубочок та “наїжачившись” тикали носами в Лінії Долі.
Відчуваєш, як б’ється серце? Воно шалено вистукує ритм життя у цьому дивовижному, маленькому створінні.
Ми перекладаємо котенят у кошик.
Муся крутиться навколо нас: заглядаючи у руки, в корзину, то поглядаючи на те місце, де лежали її дітки.
Ми спускаємось з горища. Заносимо кошенят у кухню.
Батько питає:
— Що це?
Поставивши кошик біля печі, відповідаємо:
— Муся народила аж вісім котенят… Тату, іди поглянь…
А у відповідь:
— Чого я там не бачив? Йдіть спати. Пізно вже…
А наступного ранку мене розбудила Муся. Вона, вискочивши на моє ліжко, несамовито “м’явкала” і легко торкалась лапкою мого обличчя. Відкривши очі, я побачив її збентежений погляд. Муся не мов просила: “Допоможіть!”
— Що сталося? – запитав я, погладивши кицьку за вухом. Вона, торкнувшись лапкою моєї руки, зіскочила з ліжка, пробігшись, застигла на прозі кімнати…
Озирнулась.
…І знову її погляд: сумний і жалібний.
Я встав з ліжка та пішов за нею.
Вона завела мене на кухню – зупинилась біля кошика в якому нічого не було.
Я побіг до сестри. Розбудив її та розповів, що котенята зникли.
Мама сказала:
— Їх батько взяв…
— Куди він пішов? – запитала сестра.
— До річки…
Ми бігли полем, до мосту на якому виднілась батьківська постать.
Ми бігли по бур’янах між полином, ступаючи босими ногами на колючки…
Ми бачили торбину у руках тієї “фігури” на мосту…
— Стій. Не кидай… — кричала ти падаючи на коліна біля польової дороги.
Та було вже пізно.
Торбина падала у воду…
Я зупинився на березі – чути було писк тих, що народились вчора…Тих, кому не дано жити.
— Що ти накоїв? Що? – говорила ти батькові…
А він мовчав.
— Навіщо ти зробив це? Навіщо?...
Течія закручувалась у вихрі поглинаючи торбину…
— Пізно вже… Ходімо додому…
І він, закуривши цигарку, зробив крок в сторону. Клуби диму роїлися біля його обличчя, а він незворушно дивився, як течія відносила торбину десь туди… за осоку…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі. Увійти
або
Зареєструватися.
Увійти за допомогою профілю:
Facebook
або
Вконтакте
2 коментарі