Коли ми були молодими

з чого повинен розпочинатися фільм?
з довгого проходу персонажу (в спину)?
але куди він іде?
хто він?
який характер?

він іде...
йому 18 років. він — студент.
— ні!
але чому: “ні”? чому? якщо за основу взяти “злочин і кара” федора достоєвського [а хлопець то є сучасна версія родіона роскольникова] то...
… я не можу псувати цю ідею поганою картинкою.
просто не можу.
потрібно щось інше. інша основа. яка б вписувалась у формат minidv. щось соціальне.

документальний фільм.
пам’ятаю бабця розповідала про розстріляних хлопців в теліженецькому лісі...
можна так: з перших секунд фільму після титрів на початку подати текст: “12 липня 1941 року в теліженецькому лісі були закатовані і розстріляні...” — a потім нарізка інтерв’ю [які складають саму історію з її протиріччями і забутими істинами].
не знаю.
можливо так і повинно робитись справжнє документальне кіно. маленька dv-камера “мильниця”. звук прокрутки плівки у касеті. шуми...

є певна мить (проміжок часу) в який загоряються ідеї і згоряють. кануть на льоту. зникають залишаючи лише попіл. який розсівається і дурманить… веде до забуття.
забуваєш… але внутрішнє відчуття залишається. те… відчуття… воно на рівні пам’яті. але пам’ять бреше. а воно — ні.
відчуття є.
воно присутнє.
воно — тут. в глибині душі.
я хотів би передати його засобами екранної виразності. підкреслити і виділити певні елементи. важливі хоча й не помітні нa перший погляд штрихи.
проте не виходить. чому? — я в принципі знаю. то є стан не визначеності. в собі. в персонажі. у виборі персонажу — так буде правильніше. я не можу чітко уявити собі те яким він буде. і це лякає. я не можу уявити собі загальні риси характеру/поведінки.
я закриваю очі [щоб уявити його. але не можу].
чому?
можливо шлях обраний мною не вірний?
а якщо персонаж — це я?
так! я…
якщо змалювати його з себе?
але хто тоді я? хто?

я закриваю очі.
я бачу його.

ось він. мій персонаж.
він іде.
мені не важливо куди.
весна.
болото.
він іде...
ліс.
він іде по-між деревами.
затемнення.
ТИТРи на початку фільму:

КОЛИ МИ БУЛИ МОЛОДИМИ

персонаж номер два.
вечір. вулиця.
він [теж] іде. ми не бачимо хто це. лише фігура. темна фігура на фоні неонових вивісок і вогників ліхтарів.

лунає музика.
[музика]
повільна музика.
персонаж зупиняється. дістає телефон. говорить.
а далі за столом...
п’ють і говорять.
розмова не [занадто] розумна.
[про].
про них самих.
про сьогоднішній день.
dv-камера рухається. вона занадто “жива”. це не виправдовує саме дійство. але таким я бачу цей фільм. треш. ось що це...
поганий звук.
зображення.
режисура.
в цьому є шик.
в цьому і є суть.
[дешеве життя і] кращого тут й не повинно бути.
це фільм про [таких як я]
[про] провінцію.
про те. що звідси не можливо вирватись і єдиний вихід — бухати.
головні персонажі бухають.




ми міняємо місце дії.
дискотека. музика. розмови ні про що. тупі жарти.
але таке їхнє життя. таке безвихідне. безперспективне.
день закінчується… проте це лише початок фільму. лише початок їхньої особистої драми.

перед героями постають питання:
— хто я?
— що далі?
— як вирватись звідси?
питання не хитрі. але без відповіді.
моя історія про втрату віри. про не визначеність. про один і той самий день. який повторюється з кожним наступним календарним числом.
змінюється пейзаж за вікном. ВЕСНА. ЛІТО. ОСІНЬ. ЗИМА і знову весна...
але вони ті самі. вони такі ж [якими були рік-два-три назад].



[можна виробити певну структуру персонажів. які би переходили з епізоду в епізод]

[жанр] а що це таке? чи потрібен він взагалі?
є я.
є головний герой.
є його друзі.
є життя.
все!
[ігрова документалістика]
ось де майбутнє. якщо воно для них взагалі є?


— останнім часом дні проходять так швидко. що я не бачу де стираються грані між тим. що є… я заплутався. я не знаю. що робити далі. в голові якийсь кавардак. все змішалось і це все… воно за*бало… може пора тікати?
— тікати. але куди?
— не хочеться нічого робити. зовсім — нічого! немає сенсу. немає того що рухало мною рік-два-три назад. я зняв з очей окуляри. світ… він чорно-білий. біло-чорний. чорний і білий. білий і чорний. все! немає більше нічого. депресія поживає усе. мене. ото[чую]чих. виїдає нутрощі і кишками ригає мені в обличчя. хто я? хто? хто?
— я не знаю.
— світ в якому я живу занадто примарний. як для життя у ньому. я стою на місці. ось де правда. oсь у чому суть. все по колі. вивернутому [замкнутому] колі.

це ВІЧНІСТЬ.
моя ВІЧНІСТЬ — кінопроектор.


лише музика і відео ряд.
за основу взяти щось давнє.
стара плівка. і цифри: дев’ять. вісім. сім. шість...



лампа нагрівається.
сипляться кадри.
а там картинка: стоїть хлопець.

— я тільки роблю крок.
а чи важливий він?
чи...
про те — ні!
він стоїть на місці. ось де правда. ось у чому суть. все по кругу. така вона — ВІЧНІСТЬ. його ВІЧНІСТЬ.


я закриваю очі.
я бачу його.
ось він — мій персонаж.
ось — він...
ось його обличчя...
ось...

і все...

ЗАТЕМНЕННЯ.
ТИТРИ.

кінець.
 
 
 
-------------------------------------------------------------------------------------
Використанні зображення із фотопроекту Аліка Якубовича «Гопники. Безкультурная массовая субкультура России»

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте