Інопланєтянін нєбось?

— Я бачив його в лісі — говорив лісник, Василь, 53 роки. Чоловік часто лишається ночувати у сторожці біля пасіки, щоб зранку приступити до роботи. Він оглядав бджоли.
— Гидливе таке. Маленьке, ну дитинка років шести, мені по пояс, мабуть, зростом… і голова… така велика голова. Стоїть воно на пасіці, я через вікно дивився, стоїть і нахиляє голову до вулика, слухає, мабуть,— не знаю. В мене а ж дух перехопило, чую лише як кломок стискає горло і дихати стає важко. Страшно. Мною трусити стало. А очі не можу відвести, а воно стоїть, місяць, повний місяць, світло на галявині, а воно стоїть...
В магазині люди сміялися.
— Інопланєтянін нєбось? — говорила продавщиця, Ліда.
— Не знаю, що то було, чесне слово. Дивлюсь, а воно іде, до сторожки іде. Мордочка така гидлива. Я перехрестився. Молитись став, а воно іде. Собака мій Сірко на вулиці був, уявляєте, пес не гавкав. Собака підійшов до Того заскавулів, потім хвостом почав махати, ніби побачив свого...
Василь відверто хвилювався розповідаючи свою історію.
— Та то просто бєлочка була, згадай, може ти Васю пив щось того вечора, а?
— Не пив! — чоловік зробив жест рукою ніби відштовхує стакан (як на радянському плакаті) — Не вірите? — промовив Василь...
— Може тобі показалось просто?
— Ні, не показалось. Воно ішло до будинку, а потім мене ніби отшибло, нічого не пам'ятаю…
Ліда усміхалась.