Повернення черепашки-ніньзя
в дитинстві у мене була черепашка-ніньзя. маленька така. зелена. з буквою “r”. то була моя улюблена іграшка. мені подарував її хрещений батько на день народження. це було десь в кінці дев'яностих (якщо не зраджує пам'ять). я волочив того зеленого мутанта завжди із собою.
о-так! чувак був крутий.
він їздив на шикарних машинках-модельках (на базарі 90 копійок одна). у ніньзі було таких штук двадцять. з піску йому будували хороми, гаражі, його особисті дороги в ліс, на дачу. по тих дорогах їздив тільки він.
черепаха-мутант жив із лялькою барбі. це якщо ми грались із сестрою. у них була коляска-будиночок. вони були щасливі.
та одного разу черепаха зникла. її шукали усією родиною. не знайшли.
я виріс. 2012 рік. цієї осені у батьків свято. тридцята річниця подружнього життя.
приїхали до них, брат з дочкою та дружиною, сестра з сином. в гості зайшли друзі. теж з дітьми.
ми сиділи за столом у залі. діти — на кухні.
в дитинстві коли збирались дорослі нас відправляли на кухню.
торти, цукерки, мінералка. нам більше для щастя нічого не потрібно було.
як і ми колись, діти сиділи за столом.
— де ти його взяв?
— на вулиці.
— ого!
— дай мені.
— нє...
— дай я подивлюсь...
дитячі голоси на кухні.
— що це?
— челепаха-ніньзя — чую голос племінника — з мультіка — додає він гордо.
через мить діти заходять в будинок, збирають розкидані іграшки, конструктори lego, машинки і один з перед другого виносять їх.
на підлозі в кухні вони будують замки.
черепашка-ніньзя знову їздить на машинках. тепер це не модельки куплені за копійки. тепер це солідні пластмасові автомобілі. от тільки черепашка дещо побита і пошкрябана, не така яскрава, якою була колись, але та сама.
— а со за слами в тебе?
— на войні був.
діти граються.
за ними цікаво спостерігати.
— а мене супелмен.
— він літає?
— ага, диви...
супермен перескакує через предмети на підлозі, далі по стільцях, на стіл.
— саша, де ти взяв цю іграшку?
— на дволі.
— дай подивитись.
він подає мені мутанта.
мій, думаю я, точно мій.
літеру “R” я колись стер ножиком. виправив на “В”. так і є.
— давай! — говорить саша.
я віддаю йому іграшку.
виходжу на вулицю, закурюю.
блін, думаю я, черепаха повернулась. більше десяти років її не було. чому тепер вона з’явилась?
саша так і не сказав де взяв іграшку.
невже він знайшов мою стару заначку, про яку навіть я забув?
о-так! чувак був крутий.
він їздив на шикарних машинках-модельках (на базарі 90 копійок одна). у ніньзі було таких штук двадцять. з піску йому будували хороми, гаражі, його особисті дороги в ліс, на дачу. по тих дорогах їздив тільки він.
черепаха-мутант жив із лялькою барбі. це якщо ми грались із сестрою. у них була коляска-будиночок. вони були щасливі.
та одного разу черепаха зникла. її шукали усією родиною. не знайшли.
я виріс. 2012 рік. цієї осені у батьків свято. тридцята річниця подружнього життя.
приїхали до них, брат з дочкою та дружиною, сестра з сином. в гості зайшли друзі. теж з дітьми.
ми сиділи за столом у залі. діти — на кухні.
в дитинстві коли збирались дорослі нас відправляли на кухню.
торти, цукерки, мінералка. нам більше для щастя нічого не потрібно було.
як і ми колись, діти сиділи за столом.
— де ти його взяв?
— на вулиці.
— ого!
— дай мені.
— нє...
— дай я подивлюсь...
дитячі голоси на кухні.
— що це?
— челепаха-ніньзя — чую голос племінника — з мультіка — додає він гордо.
через мить діти заходять в будинок, збирають розкидані іграшки, конструктори lego, машинки і один з перед другого виносять їх.
на підлозі в кухні вони будують замки.
черепашка-ніньзя знову їздить на машинках. тепер це не модельки куплені за копійки. тепер це солідні пластмасові автомобілі. от тільки черепашка дещо побита і пошкрябана, не така яскрава, якою була колись, але та сама.
— а со за слами в тебе?
— на войні був.
діти граються.
за ними цікаво спостерігати.
— а мене супелмен.
— він літає?
— ага, диви...
супермен перескакує через предмети на підлозі, далі по стільцях, на стіл.
— саша, де ти взяв цю іграшку?
— на дволі.
— дай подивитись.
він подає мені мутанта.
мій, думаю я, точно мій.
літеру “R” я колись стер ножиком. виправив на “В”. так і є.
— давай! — говорить саша.
я віддаю йому іграшку.
виходжу на вулицю, закурюю.
блін, думаю я, черепаха повернулась. більше десяти років її не було. чому тепер вона з’явилась?
саша так і не сказав де взяв іграшку.
невже він знайшов мою стару заначку, про яку навіть я забув?
0 коментарів