Андрей Курков. Тучи над магазинчиком «Букинист» Марины Либановой...
«До меня дошли крайне неприятные слухи о тучах, которые за последние месяцы сгустились над центром книжной культуры Буковины – над магазинчиком «Букинист» Марины Либановой! Дамы и господа, кто находится поближе к славному и пока еще культурному городу Черновцы, поддержите пожалуйста независимость этого магазинчика, а я в случае необходимости буду собирать вооруженные словом силы на защиту «Букиниста» и Марины в столице. Уже сколько лет Марина является бессменным организатором выступлений в Черновцах писателей со всей нашей страны, да и из соседних государств. Два года назад она замечательно организовала наши с Владимиром Сорокиным презентации и автограф-сессии в помещении Филармонии и в самом «Букинисте». Литературная тропа Украины проходит через двери «Букиниста» и она, эта тропа, свежа и хорошо вытоптана и молодыми, и не очень молодыми литераторами. Закроются двери – и тропа в них упрется, а значит – в Черновцы будет приезжать меньше писателей и поэтов. Я не привык никого ни о чем просить, но в данном случае очень прошу всех культурных друзей присмотреться к происходящему в Черновцах и высказаться публично!» — .
__________________________
На питання журналіста ""
– То що буде з «Букіністом»?
Марина Лібанова відповідає:
– Гадаю, що ми його віддамо і на цьому закінчимо. А що буде далі – говоритимемо, коли це буде. Якщо це буде новий магазин – це оренда, її треба шукати… Маю приклади наших улюблених завідувачів магазинів, які швидко здалися: у багатьох є тили. Не вважаю за потрібне робити це. «Букініст» не був комерційним проектом, він був проектом культурним. Не думаю, що сидітиму вдома. Це було б дуже примітивно. Як не дивно, я зараз думаю про те, якою діяльністю хотіла б займатися. Маю час про це поміркувати.
– Навколо книгарні завжди було багато письменників, митців. Вони стали на ваш захист?
– Багато людей просто зупиняє мене на вулиці, бере за руку, заспокоює. Гадаю, це багато. А письменники… Кожен має свою місію. Ні… Це було б надто амбіційно. Мені достатньо того, що вони знають, стежать, телефонують...
Неприємно вразили люди, які це все зробили. Більшість з них – мої особисті знайомі. Як казав Остап Бендер: «У мене вкрали найбільше – віру в людство». Тупий вчинок людини, яка підписала дурний папірець… Міг же сказати: «Я не можу це підписати». Невже його за це звільнили б? Це людина, яка регулярно заходила до магазину, ми розмовляли про все, я продавала його книги…
_______________________
0 коментарів