Те, що вбиває...

«Не кури зранку», говорили мені не раз. Я завжди киваю головою, мовляв, так — більше не буду. Діставав пачку з написом «куріння вбиває» й робив черговий ковток цигаркового диму. 
«Тільки прокинувся, а вже смалиш. Навіть, не вмився, а вже із соскою в губах. Що воно тобі дає?»
Мовчу.
Не хочу вступати в дискус. Просто: не хочу.
Ми стоїмо на балконі. Мовчимо, обоє.
Побачивши, що я нічого не відповім, брат втратив на хвилину інтерес до теми. Згодом продовжив «допит».
Скілки вже куриш?
Шість чи сім років.
І що воно тобі дає?
Фактично — нічого.
От і я про це...
Але все одно зранку тягнешся до пачки і вбиваєш себе: спочатку апетит, особисто мені їсти не хочеться; похапцем викурюєш цигарку, згодом — швиденько цідиш чай або каву. Дивишся у вікно, на перехожих. З кухні вікно прямісінько на зупинку. Люди поспішають, наповнюють маршрутки своїми «шпотовими» тілами.
Мені немає куди поспішати.
Сьогодні вихідний, так як і вчора, позавчора, тиждень назад, місяць. Вічна відпустка.
Ти ж раніше не курив?
Ні.
Чому ж почав?
Не знаю.
Я взагалі нічого не знаю.
Складається таке враження, що все пливе, все тече, а ця цигарка зранку, в момент коли тільки прокинувся, ніби так має бути, ніби так завжди було, ніби...
Для чого?
І знову відповідь:
Не знаю.
Сьогодні мало щось відбутись.
Щo?
Не знаю.
Ти нічого не знаєш...
Точно!
Чим ти вчора займався?
Пригадую:
Курив зранку.
Як і сьогодні?
Ага!
І позавчора?
Киваю головою.
Я тебе не розумію! — зрештою говорить брат.
Хочу йому відповісти, що я, ось, теж, кагбе, не розумію себе. Вчора наприклад, цілий день витратив на розмішування фарби й натягування ткани на підрамники. Мішковини. Я на базарі мішки купую для цього. Цілий день проморочився над цією нудною справою паралельно слухаючи голос Курта Кобейна у динаміку ноутбука. І, якщо чесно, я теж на знаю для чого це роблю. Такий собі своєрідний ритуал перед напруженою роботою. Потім буду мазати олійними фарбами. Саме «мазати» тому що малюванням то не назвеш, то не живопис, то брєд. Мені чомусь той візуальний «брєд» подобається. Не так навіть результат, як самий процес. І щоби хтось запитав: для чого? Я би чіткої відповіді не мав. Так само як немаю пояснення на те, що там зображено. Ну там… там є певні кольорові плями, можливо, фігурки людей чи ще якоїсь фігні. Але головні не вони. Процес! Ось що головне.
І сьогодні, стоячи на балконі, мерзнучи в ноги, дивлячись на перехожих, на маршрутки, сніг, на небо; врешті-решт, слухаючи брата; цього би не було… як і данNого безмістовного обміну словами...
Головне процес...
Але куріння вбиває...
Життя саме по-собі вбиває нас. Ти просто зациклився на шкідливих звичках.
Отримуй кайф від того, що відбувається навколо.
І, що спустити все на гальмах?
А це вже твоя особиста справа: спускати чи не спускати.