Ні! Ти не знаєш

ні! ти не знаєш, як бути в кінці тунелю;
там, де мало би бути світло
там, де його немає
там, де сонце зникає під ранок
де немає людей, де немає звуку,
де ніхто не тримає тебе за руку.

ні! ти не знаєш, як це на осліп
шукати у стінах відкриті двері
хоча би отвір,
аби крикнути щось,
лиш би почули...

ні! ти не знаєш, як це без віри
автостопом до моря,

а потім в тунелі своєї душі осліпнути
і десять годин у темряві
просто стояти
спершись на стіни;
кроком назад — на одну,
кроком у бік — на другу.

то всього лиш пару годин без звуку.

«пару годин», але вічність
ставить тавро на тіло:
лінії долі все глибші,
лінії болю на серці
і шрами,
від крил, на футболці.

ні! ти не знаєш!
не знаєш!

і де тих кредитів набрати,
щоб світло вмикнули знову?
і хочеться крикнути:
боже,
для чого сюди повернув нас?