Макс Кідрук презентує
Хмельниччина готується до приїзду Макса Кідрука (4 листопада — Кам.янець-Подільський/ грудень (спойлер) — Хмельницький). Мені здається, що у нас будуть самі крутіші афіші (вічна проблема: пережовтив і перечорнив роботу, але? таке). Залишилось підфотошопити і вставити дати, час, місце...
Ласкаво просимо!:)
«Твердиня» — другий трилер та восьма художня книга українського письменника й мандрівника Макса Кідрука. Роман написаний у жанрі психотрилер/пригодницький трилер. Одного з головних героїв автор змалював з себе.
Сюжет
Компанія з п'ятьох студентів Королівського технологічного університету Стокгольма, яка складається з українця Левка Бартоша (Лео), росіянина Семена Твардовського (Сьоми), американця Ґрема Келлі, чеха Яна Фідлера та японки Сатомі Хігенорі, не може вирішити куди податись їм на канікулах. Почувши суперечку Лео і Сьоми в пабі Стокгольму, старий художник Ґуннар Іверс, запрошує хлопців до себе додому, де хвилюючись і поспішаючи, розповідає про цивілізацію інків, про руїни, які деякими істориками випадково приписуються цій цивілізації, і котрі за своєю технологічністю ніяк не могли бути побудовані ними. Художник також переповідає легенду про загублене місто Паїтіті, показує розмиту фотографію невідомих руїн у сельві та дає карту, намальовану від руки і яка нібито веде до того місця. Після деяких вагань хлопці вирішують податися на пошуки інкської твердині.
Книгу подолано за 6 днів. Читалося довго, бо хотілось розтягнути задоволення хоча б на два тижні. Не вдалось.
Захопливий сюжет, різкі повороти подій і багато-багато крові. Словом, все у стилі Макса.
Як і у «Бот», поєднані наука, містика і пригоди, але при цьому книги не схожі взагалі. Це тішить, адже обидві книги однаково круті і щоразу доводиться обирати, яку перечитувати – «Бот» чи «Твердиня». Останню, до речі, дочитую вже вдруге – однаково цікаво і перехоплює дух на певних моментах (ні, не на сторінці №66, безсоромні!:) ).
Тепер до самого сюжету. Задумка – просто чудова, здійснення задумки – ще краще. Такого ще не було не те що в Україні, а і у світі, мабуть. Я була готова до будь-чого — древнє плем’я, яке оберігає свої скарби, таємна військова база, в’язниця особливо суворого режиму, та країна розмовляючих котів, врешті-решт. А тут… Наркобаза, розкопки, лабораторії і історія. Це просто геніально. Та і герої чудово описані і підібрані. Геній, мажор, «фіфа», чувак-який-схожий-на-Тимура-Коршака-за-описом і чувак-«Боже-як-вони-дістали».
Ще мене цікавить, що у Макса за звичка – вбивати одного з головних героїв, а то і кількох) У «Бот» в живих залишилось лише троє. У «Твердині» — двоє. Тобі людей не шкода, Максе?)
Радує також те, що у книзі немає хеппі-енду, це тепер теж рідкість.
Загальне враження: захопливо, хвилююче, особливо. Не думаю, що це легко – переключитись з пустелі на непрохідні джунглі, тому Кідрук виконав чималу роботу. Навіть Кінг вже заюзує одні і ті самі теми — привиди, мерці, зомбаки, кишки-місиво. У Макса ж можуть бути поєднані ці чотири моменти надзвичайно тісно, але так, що буде створений просто нереальний сюжет.
Кідрук – це геніальність. Кідрук – це творчість. Кідрук – це відвертість. Кідрук – це література.
Ласкаво просимо!:)
«Твердиня» — другий трилер та восьма художня книга українського письменника й мандрівника Макса Кідрука. Роман написаний у жанрі психотрилер/пригодницький трилер. Одного з головних героїв автор змалював з себе.
Сюжет
Компанія з п'ятьох студентів Королівського технологічного університету Стокгольма, яка складається з українця Левка Бартоша (Лео), росіянина Семена Твардовського (Сьоми), американця Ґрема Келлі, чеха Яна Фідлера та японки Сатомі Хігенорі, не може вирішити куди податись їм на канікулах. Почувши суперечку Лео і Сьоми в пабі Стокгольму, старий художник Ґуннар Іверс, запрошує хлопців до себе додому, де хвилюючись і поспішаючи, розповідає про цивілізацію інків, про руїни, які деякими істориками випадково приписуються цій цивілізації, і котрі за своєю технологічністю ніяк не могли бути побудовані ними. Художник також переповідає легенду про загублене місто Паїтіті, показує розмиту фотографію невідомих руїн у сельві та дає карту, намальовану від руки і яка нібито веде до того місця. Після деяких вагань хлопці вирішують податися на пошуки інкської твердині.
Книгу подолано за 6 днів. Читалося довго, бо хотілось розтягнути задоволення хоча б на два тижні. Не вдалось.
Захопливий сюжет, різкі повороти подій і багато-багато крові. Словом, все у стилі Макса.
Як і у «Бот», поєднані наука, містика і пригоди, але при цьому книги не схожі взагалі. Це тішить, адже обидві книги однаково круті і щоразу доводиться обирати, яку перечитувати – «Бот» чи «Твердиня». Останню, до речі, дочитую вже вдруге – однаково цікаво і перехоплює дух на певних моментах (ні, не на сторінці №66, безсоромні!:) ).
Тепер до самого сюжету. Задумка – просто чудова, здійснення задумки – ще краще. Такого ще не було не те що в Україні, а і у світі, мабуть. Я була готова до будь-чого — древнє плем’я, яке оберігає свої скарби, таємна військова база, в’язниця особливо суворого режиму, та країна розмовляючих котів, врешті-решт. А тут… Наркобаза, розкопки, лабораторії і історія. Це просто геніально. Та і герої чудово описані і підібрані. Геній, мажор, «фіфа», чувак-який-схожий-на-Тимура-Коршака-за-описом і чувак-«Боже-як-вони-дістали».
Ще мене цікавить, що у Макса за звичка – вбивати одного з головних героїв, а то і кількох) У «Бот» в живих залишилось лише троє. У «Твердині» — двоє. Тобі людей не шкода, Максе?)
Радує також те, що у книзі немає хеппі-енду, це тепер теж рідкість.
Загальне враження: захопливо, хвилююче, особливо. Не думаю, що це легко – переключитись з пустелі на непрохідні джунглі, тому Кідрук виконав чималу роботу. Навіть Кінг вже заюзує одні і ті самі теми — привиди, мерці, зомбаки, кишки-місиво. У Макса ж можуть бути поєднані ці чотири моменти надзвичайно тісно, але так, що буде створений просто нереальний сюжет.
Кідрук – це геніальність. Кідрук – це творчість. Кідрук – це відвертість. Кідрук – це література.
0 коментарів