Лід (2)

1.
з кінця на початок — в дитинство
до циган що приносили воші
до ікон по три гривні
і криків сусіда:
туди не іди!

наступаєш на лід
що крихкий.
він тріщить.
ти стоїш.
центр ріки не замерз.
човен повен води дрейфує униз
до витоків сліз.

і ти
наче вперше
ковтаєш
повітря холодне.

пара клубами навколо лиця.

погляд застиг.
вдих
і видих.

час повис:
половина дороги до Бога
вже ближче до неба
до тіла природи
вже ближче до неї -
стоїш.
лід
тріщить під ногами
і серце спокійно
ледь чутно:
ТУК — ТУК.

2.
ріка.
ти вода моїх сліз
змий гріхи
що присутні
в мені
стри сліди, мітки часу і сни
ти — звільни шелест листя падінням униз
у бездонну ріку власної пам.яті.

вниз
на берег
на тіло
з водою
по гирлу
гілками
рікою -
до витоків сліз.

все гілки та гілки.
звуки тихі не раз
шепотіти могли
про усе - 
ти не чула.
ти — ріка.
ти — забула.

то кінцева зупинка холодного дня.
то вода у човні.
він лягає на дно.
він на дні.
я  за ним уві сні.