Часопис «Коло». Зона змії: серп і молот
Написав тут дещо про Тарковського та Параджанова, про кристалізацію часу, зону змії і щось ще. все стисло, коротко, суть всього на 28 сторінці. якщо цікаво читайте тут
Ірина Курило: «Нарешті вийшов номер, який ми вирішили присвятити читанню як одному з найулюбленіших способів проведення вільного (і не дуже) часу, і взагалі – як важливої частини життя. Загалом, сьогодні ми створили своєрідний «клуб любителів книги», де у невимушеному середовищі автори часопису «КОЛО» поділилися розповідями про свої найбільш вподобані твори – без жодних наукових гіпотез, теорій чи аргументів.
Сподіваюся, серед запропонованих матеріалів хтось
знайде для себе нового улюбленого письменника чи книгу, або ж подивиться на вже йому відомих під іншим кутом. Насолоджуйтеся!»
Інфа:
– це ініціатива тих, кому набридло вкотре читати в молодіжних виданнях статті про День Валентина, сесії чи вітчизняних «зірок» шоу-бізнесу. Вже самою назвою ми вирішили окреслити вузькість кола наших читачів – молодих амбітних інтелектуалів, які не уявляють свого життя без книг та всього, що їх оточує.
Фрагмент із "":
«У кожної особистості, в геніїв тим паче, є зона змії (особистий простір який порушувати можуть одиниці). Вона формує образи, ідеї, форми вираження і загальну суть фіксації досвіду людини як такого; де текст акумулюється із зображенням.
Кіно в особистостях цікаве, перш за все, іменами людей, що стоять за кадром. Те, що їхня тінь лежить у кожному фільмі, закріплена назавжди. Питання в іншому: є образи руху і є образи часу. Текст — основа всього.
Образ руху — Сергій Ейзенштейн.
Образ часу — Андрій Тарковський, Сергій Параджанов.
Золота середина між ними — Олександр Довженко.
Текстова основа фільмів у цих чотирьох випадках досить таки цікава навіть якщо не зважати на першоджерело, адже адаптація літературного твору для екрану, в більшості випадків, це відхід, заміна та зміщення другорядних і загальних сюжетних ходів. Ілюстрація деформованого тексту — зокрема.
Ми говоримо не про рух, а по час».
Ірина Курило: «Нарешті вийшов номер, який ми вирішили присвятити читанню як одному з найулюбленіших способів проведення вільного (і не дуже) часу, і взагалі – як важливої частини життя. Загалом, сьогодні ми створили своєрідний «клуб любителів книги», де у невимушеному середовищі автори часопису «КОЛО» поділилися розповідями про свої найбільш вподобані твори – без жодних наукових гіпотез, теорій чи аргументів.
Сподіваюся, серед запропонованих матеріалів хтось
знайде для себе нового улюбленого письменника чи книгу, або ж подивиться на вже йому відомих під іншим кутом. Насолоджуйтеся!»
Інфа:
– це ініціатива тих, кому набридло вкотре читати в молодіжних виданнях статті про День Валентина, сесії чи вітчизняних «зірок» шоу-бізнесу. Вже самою назвою ми вирішили окреслити вузькість кола наших читачів – молодих амбітних інтелектуалів, які не уявляють свого життя без книг та всього, що їх оточує.
Фрагмент із "":
«У кожної особистості, в геніїв тим паче, є зона змії (особистий простір який порушувати можуть одиниці). Вона формує образи, ідеї, форми вираження і загальну суть фіксації досвіду людини як такого; де текст акумулюється із зображенням.
Кіно в особистостях цікаве, перш за все, іменами людей, що стоять за кадром. Те, що їхня тінь лежить у кожному фільмі, закріплена назавжди. Питання в іншому: є образи руху і є образи часу. Текст — основа всього.
Образ руху — Сергій Ейзенштейн.
Образ часу — Андрій Тарковський, Сергій Параджанов.
Золота середина між ними — Олександр Довженко.
Текстова основа фільмів у цих чотирьох випадках досить таки цікава навіть якщо не зважати на першоджерело, адже адаптація літературного твору для екрану, в більшості випадків, це відхід, заміна та зміщення другорядних і загальних сюжетних ходів. Ілюстрація деформованого тексту — зокрема.
Ми говоримо не про рух, а по час».
0 коментарів