"Хочу воювати, а не помирати втупу через гівно у папахах"
Від товариша:
Все ok. Не писав сюди бо Інету не було. За минулий тиждень нас із хлопцями обстріляли із усього можливого: граду, гаубиць, мінометів, АГС та стрілецької зброї. Нам стріляти першими заборонено — «бо перемир'я».
Трохи суворої реальності: наш батальйон (19 БТрО) розпадається. У моїй роті залишилося менше 10 людей. Усі здають зброю, пишуть рапорти про відмову воювати у зоні #АТО, і самі пішки прямують до дому через лінію фронту.
Причини:
(1) відсутнє обладнання (воюємо на маршрутках та МАЗах/ГАЗах віку моєї мами, що глохнуть на підйом),
(2) генштаб ставиться до солдатів як до гарматного м'яса (попри наші попередження, що у результаті розвідки боєм нас обстріляли мінометами з переважаючої висоти, штаб запевнив, що цей берег річки Калиміус вільний а нам і нашим розвідникам просто треба менше пити — у результаті в засідку потрапили 12 чоловік, виконуючи ідіотський наказ, дякувати богу, що десятеро повернулося вночі — поранені але живі, ще двоє — зникли безвісти),
(3) недовіра до командування батальйону (нас кинули на передову без броніків та нормальних касок, розповідаючи, що «завтра будуть» і при цьому самі у броніках та кевларі, наказ про відправлення батальйону у АТО ніхто досі не бачив, тобто за паперами ми ще досі на полігоні, а не в АТО з 3 вересня).
Написав рапорт про відпустку і сьогодні вранці вернувся до Києва: розібратись у тому, що відбувається, та перевестись до іншого бойового підрозділу ЗСУ. Хочу воювати, а не помирати втупу через гівно у папахах.
Все ok. Не писав сюди бо Інету не було. За минулий тиждень нас із хлопцями обстріляли із усього можливого: граду, гаубиць, мінометів, АГС та стрілецької зброї. Нам стріляти першими заборонено — «бо перемир'я».
Трохи суворої реальності: наш батальйон (19 БТрО) розпадається. У моїй роті залишилося менше 10 людей. Усі здають зброю, пишуть рапорти про відмову воювати у зоні #АТО, і самі пішки прямують до дому через лінію фронту.
Причини:
(1) відсутнє обладнання (воюємо на маршрутках та МАЗах/ГАЗах віку моєї мами, що глохнуть на підйом),
(2) генштаб ставиться до солдатів як до гарматного м'яса (попри наші попередження, що у результаті розвідки боєм нас обстріляли мінометами з переважаючої висоти, штаб запевнив, що цей берег річки Калиміус вільний а нам і нашим розвідникам просто треба менше пити — у результаті в засідку потрапили 12 чоловік, виконуючи ідіотський наказ, дякувати богу, що десятеро повернулося вночі — поранені але живі, ще двоє — зникли безвісти),
(3) недовіра до командування батальйону (нас кинули на передову без броніків та нормальних касок, розповідаючи, що «завтра будуть» і при цьому самі у броніках та кевларі, наказ про відправлення батальйону у АТО ніхто досі не бачив, тобто за паперами ми ще досі на полігоні, а не в АТО з 3 вересня).
Написав рапорт про відпустку і сьогодні вранці вернувся до Києва: розібратись у тому, що відбувається, та перевестись до іншого бойового підрозділу ЗСУ. Хочу воювати, а не помирати втупу через гівно у папахах.
0 коментарів