Він каже їй: відпусти

він каже їй: відпусти 
я іду у інші світи.
залишатиму чорні вугільні сліди 
піщаних пустель і днів своїх
на бортах чужих кораблів.
 
 
ти тільки мене відпусти:
я знаю куди іти 
і як 
оминати усі блокпости
я бачу усе у снах
я бачу усіх своїх
я бачу усіх живих.
вони чекають мене.
 
 
час швидко летить — повір
він тихий не помітний звір
він завжди іде вперед
і знає що буде з нами.
він мене поведе.
 
 
а осінь і так знайде 
вмиє дощем засипе снігом
зруйнує «хати» і нори 
наших нових окопів
і вітер з брудних териконів
кричатиме нам:
все глибше копайте все глибше
могили ваші холодні
ночі ваші останні
беріть по іконі
й на коліна ставайте — молитись.
 
 
я бачу усе у снах я бачу усіх своїх
я бачу усіх живих. вони чекають мене.
 
 
чуєш — говорить вона — ці слова нічого не змінять
ти просто іди… перепливи океан знайди 
все що шукав вздовж доріг покинутих міст і сіл
все що не взяв із собою із зони бойових дій
все що залишив там — знайди
і повернись назад сюди.
чуєш мене? 
іди...
 
 
тільки одне «зажди» — візьми ікону свічки і ладан
ти ідеш у пітьму а там віра потрібна — Бог.