і ти навіть не знаєш куди летять ці пташки. там між небом і землею тільки їхні шляхи. горизонти світанки і нОчі там їхні прозорі стежки і зірки - мітки на мапах їх крил - їх ведуть. між  землею і небом душі мертвих  живуть....
Читати далі →

Закриваю очі та уявляю все що повільно малював би на яву. Лінії обличчя не особливо помітно втрачають свою чіткість. Хотілося зберегти це відчуття плинності. Зберегти час і його відбитки такими якими вони були тоді. Тоді хотілося знайти тебе. хотілося вірити. хотілося присутності. Була Образність і Модель відсутності. Кроками за вікном по сходах вниз тікала /якщо вдуматись по'суті/ пам.ять. Вона стирала сліди та нагадування. Змивала біль. Притупляла свідомість. Говорила асоціяц...
Читати далі →

очима в підлогу - ніби крім неї немає нічого - сидиш на моєму плечі і шепочеш на вухо: «не одна. знай. не одна я літаю у снах. я зриваю слова щоб тільки мовчати. мовчати — лиш так як уміє вона.» хто — вона? - якщо на дно вже давно упали живі якоря і Ной в свій ковчег запустив чортення? - не земля!? - не вона!? - довкола тільки вода. все вона. «знай. скоро буде нОве пришестя Христа. холод і сніг. щось червоне. солоне. і смерть.»...
Читати далі →

Перетинай рубежі на світанку Коли біля дому роса Закидай все глибше і далі Те що вчора було Забувай Суперечки введуть в оману Істини мало тут Зачекай коли спека спалить Всі думи смутні й каламуть А потім дорога крізь пекло Все далі Вглиб Уночі Знай Дорога до страти Простягає тоді ключі...
Читати далі →

В Шепетівці в ніч з 6 на 7 лютого зник Ленін. Стояв собі навпроти райдержадміністрації, а тут — бац! — немає. Як виявляється: він — впав. Закономірно — впасти йому допомогли. На постаменті лишилися тільки ноги, тулуб розколовся на багато дрібних частин. Залишки пам'ятника було вивезено на територію одного з комунальних підприємств. За словами спеціалістів дана конструкція відновленню не підлягає....
Читати далі →

три роки у травні всього за два дні розділили на двох. стікали водою між рам по вікні ніби вперше туманом в ущелині гір. ми сходили вниз. і квитки і вагон і мовчання. ми — були. нас чекало прощання. ...
Читати далі →

а чи приходили до тебе уві сні твої діди, яких і не згадаєш? коли виходять їхні душі із могил — їм лиш би говорити. а прадід мій приходить і стоїть, мовчить — завжди і тільки погляд, крізь усе нутро, шукає правди. він, кажуть, бачив серце й умів «водити» долю і говорити, мовчки, із водою, а потім нею, з тіла, змивати втому. він був святим, а я не пам.ятаю....
Читати далі →

і поки вона з аптечкою по Грушевського -  попереду тривають бої.  крізь стадіон Лобановського пробиваються вогні. автобуси погоріли. зі щитами з фанери в атаку ідуть свої.  Слава Україні! — й Молотова подають.  кроками під колонами щоб кинути знов. а тим часом син (матері): мої Крути — тут!  добре, мамо, я вже піду. все без слів: попіл і дим і бруківка тріщить — розбивається навпіл. скати і шини — горять. ще кілька годин щоб до ранку протриматись ще кілька годин. на морозі  в...
Читати далі →

він повільно стирає  дорогу ліній долі на своїй руці. залишаються тільки рубці на тілі і зарубки днів на холодній стіні. час-від-часу говорять пориви й хмари  диму у вікні стукаються в шибу краплини - перший дощ на весні. так буває тільки у березні коли у руках ключі. ти пам.ятаєш ті двері і погляди її сміх і тепло — проте все давно переповнене й розішлися дороги у сні. і рух цей у часі та просторі  беззмістовно пустий вагон....
Читати далі →

Юлія Іванчук. Відеопоезія. Відео зняте в Кам'янці-Подільському. Нехай знають як кораблям...
Читати далі →